Що таке Дев’яте Ава?
У єврейському календарі ми знаходимо чотири пости на згадку про руйнування Храму: Десяте Тевета – день початку облоги Єрусалима, 17 Таммуза – день, коли були пробиті стіни міста, 9 Ава – день руйнування та спалення Храму, 3 Тишрея – піст, на згадку про вбивство Гедалії бен Ахікама, намісника в Юдеї після руйнування Першого Храму та вигнання з країни царя Цідкіягу.
9 Ава сприймався поколіннями євреїв не тільки як день руйнування Єрусалиму, але й як день, коли сталися інші тяжкі лиха і трагічні події в історії народу Ізраїля:
«П’ять подій сталося з нашими батьками цього дня: їм було заборонено входити в країну Ізраїлю, були зруйновані Перший і Другий Храми, впала фортеця Бейтар, і переораний Єрусалим» (Тааніт 26б).
З читання історичних книг Танаха стає зрозуміло, що твердження, ніби руйнація обох Храмів сталася саме цього дня, не зовсім точно. Так ми читаємо: «У п’ятому місяці, сьомого дня місяця… увійшов до Єрусалиму Невузарадан, начальник катів, слуга царя Вавилонського. І спалив Господній дім…» (Млахим II, 25:8-9). А в іншому місці сказано: «У п’ятому місяці, десятого дня місяця… увійшов Невузарадан, начальник катів, що стояв перед царем Вавилонським. І спалив Господній дім…» (Єремія 52: 12-13).
Талмуд обговорює суперечність між джерелами та намагається пояснити його таким чином: «Як виникло це (суперечність)? Сьомого іновірці увійшли до Храму, їли в ньому і оскверняли його сьомого та восьмого, а дев’ятого, перед настанням темряви, запалили в ньому вогонь, що весь день горів» (Тааніт 29а).
Звідси можна зробити висновок, що слід постити і 10 Ава. Наприклад, караїми, які скрупульозно дотримуються сказаного в Танаху, постять і 7-го, і 10-го Ава. Шульхан Арух також зазначає, що хоча не в наших силах постити два дні поспіль, слід продовжувати звичаї скорботи і наступного дня.
Другий Храм дійсно був зруйнований 9 Ава, чому є точне історичне свідчення в книзі Йосипа Флавія «Юдейські війни».
Ця руйнація двох Храмів в той самий день перетворилася для мудреців на важливу дату, до якої приписали й інші катастрофи в історії народу, поза всяким зв’язком з Храмом.
Наприклад, традиція встановила, що повернення розвідників з Ханаану сталося ввечері напередодні 9 Ава. Після песимістичних звісток, принесених десятьма розвідниками, народ вибухнув плачем і вимагав повернутися до Єгипту. І тоді Бог розгнівався і оголосив: «Ви плакали даремно, і за це призначаю вам плач на багато поколінь» (Тааніт 29а). Остаточне руйнування фортеці Бейтар, останнього оплоту повстання Бар-Кохби, також відбулося цього дня, і навіть розорювання Єрусалима і засівання його сіллю, вчинені римлянами, – символ остаточного знищення міста – також відбулося цього дня.
З плином століть 9 Ава стало днем ​​скорботи через багато нових бід, що обрушилися на народ. Цього дня 1306 р. євреї були вигнані з Франції, 1492 р. – з Іспанії, а 1941 р. у Польщі євреї були зігнані у гетто.
9 Ава після руйнування Храму
Вважається, що епоху Другого Храму пост 9 Ава відзначався не дуже суворо, хоча достовірних підтверджень цьому немає. Але після його руйнування цей пост знову зайняв значне місце у єврейському календарі.
Сказано в Талмуді: «Після руйнування Другого Храму в Ізраїлі з’явилося багато фарисеїв, які не їли м’яса та не пили вина. Прийшов до них рабі Йехошуа і сказав: «Діти мої, чому ви не їсте м’яса?» Відповідали вони: «Як же ми їстимемо м’ясо, з якого раніше щодня приносили жертви на вівтарі, а тепер ні?». Запитав він: «Чому ви не п’єте вина?». Відповідали вони: «Як же ми питимемо вино, яке раніше щодня виливали на вівтар, а тепер ні?» Сказав він їм: «Якщо так, то не будемо їсти хліба, з якого 12 хал приносили на стіл у Храмі, і не питимемо воду, яку виливали у свято Суккот». Замовкли вони. І він сказав їм: «Діти мої, кажу вам, що взагалі не сумувати не можна, бо виповнився вирок, але й занадто сумувати теж не можна, тому що Суд ніколи не вимагає від людей того, що їм не під силу виконати. Тому постановили мудреці: білить людина свій дім вапном, але залишає частину стіни нефарбованої – на згадку про руйнування Єрусалиму; готує людина трапезу, але частина її залишає – на згадку про Єрусалим; одягає жінка прикраси, але щось залишає – на згадку про Єрусалим. Бо сказано: «Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай відсохне моя права рука. Нехай мова прилипне до гортані, якщо не пам’ятатиму тебе, якщо не поставлю Єрусалим на чолі веселощів моїх». І кожен скорботний про Єрусалим, удостоїться побачити його в радості, як сказано: «Радійте Єрусалиму, радійте в ньому, всі, хто любить його! Веселіться разом з ним, всі, хто про нього журилися» (Баба Батра 60).
Разом з горем, болем і скорботою народилася також і розрада, а руйнація сприймалася як провісник нових процесів та подій, таких як відновлення країни та майбутній прихід месії. Ця віра була зумовлена, оскільки не було іншого шляху у мудреця пояснити значення трагічних подій, що відбулися з народом, крім як знайти відповіді, що обіцяли йому найкраще майбутнє. Тому мудреці вчать нас, що руйнування та рятування пов’язані один з одним.
Разом із вірою в месію виник цілий літературний жанр, завданням якого було роз’яснити причини, що призвели народ та країну до руйнування:
«Перший Храм був зруйнований тому, що Ізраїлеві сини продовжували служити ідолам, а в народі панували розпуста і кровопролиття. А Другий Храм, у якому вивчали Тору, виконували заповіді та займалися благодійністю, через що було зруйновано? Через те, що в народі панувала безпричинна ворожнеча. Це вчить нас тому, що безпричинна ворожнеча рівнозначна трьом злочинам разом узятим: ідолопоклонству, розпусті та кровопролиттю» (Йома 9б).
Юдаїзм не міг примиритися з думкою, що така подія як руйнація Храму могла статися так. Бачачи у руйнуванні вирок небес, мудреці вчили, що ми маємо примиритися з їхньою волею, але в той же час, долаючи руйнування, прагнути знову повернутися до нормального життя:
«Раббан Гамліель, раббі Елієзер бен Азарія, раббі Єгошуа та раббі Аківа йшли шляхом до Єрусалиму. Дійшовши гори Скопус, роздерли вони одежу свою. На Храмовій Горі побачили шакала, що виходить з руїн Свята Святих, і гірко заплакали вони, а нар. Аківа розсміявся.
— Чого ти смієшся, Аківо? — спитали вони.
— А ви чого плачете? – Відповів питанням нар. Аківа.
— У тому місці, про яке сказано: «сторонній, що наблизиться, помре», нині шакали бродять, — як же нам не плакати?
— Отож-то й сміюся я радісно, ​​— сказав нар. Аківа. — Сказано: «І взяв я собі вірних свідків, Урію-священика та Захарію, сина Берехії». Що спільного мають Урія із Захарією? Адже Урія жив за часів Першого храму, а Захарія – за часів Другого храму. Але недарма пророцтво Захарії пов’язане з пророцтвом Урії. В Урії сказано: «Тому через вас Сіон розораний буде, як поле, і Єрусалим стане купою руїн, і Гора Храмова буде лісистим пагорбом». А в Захарії сказано: «Знову старі й баби сидітимуть на вулицях Єрусалиму, кожен із палицею в руці, схиляючись від повноти днів». До тих пір, поки не виповнилося пророцтво Урії, я побоювався, що не здійсниться і пророцтво Захарії. Нині ж, коли перше пророцтво здійснилося, я вірю, що й друге здійсниться.
– Аківо! – Вигукнули всі. – Ти втішив нас! Аківо, ти втішив нас!» (Маккот 24а).
Як нам поставитися до веселощів рабі Аківи? Чи справді він недооцінював руйнування Храму? Ні, безумовно, і йому було важко змиритися з руйнуванням Єрусалима. Але у руїнах зруйнованого Храму нар. Аківа бачив майбутнє міста, народу та країни. Зі своєї глибокої месіанської віри він вистраждав переконання, що якщо виповнилося пророцтво про руйнування Храму, то здійсниться і пророцтво про звільнення народу та міста. Згідно з раббі Аківою, треба тільки зміцнити віру та надію, бо майбутнє буде таким, як про нього сказано у пророцтві.
Традиції Дев’ятого Ава
Починаючи з 1-го Ава, траурні звичаї дотримуються все суворіше. У цей час не прийнято їсти м’яса та пити вина. Траур досягає свого піку напередодні 9 Ава. Перед настанням темряви їдять завершальну трапезу, яка допомагає нам витримати піст.
У синагогах знімають завісу з Ковчега Завіту, кладуть на піднесення чорну скатертину, гасять світло і залишають лише кілька свічок для читання Кінот (плачів). Молящі сидять на підлозі або на низьких табуретах, читають Плач Єремії, книгу Йова та інші тексти.
Рамбам у своєму коментарі до Мішни стверджує, що у дні трьох інших постів за зруйнованим Храмом, у людини є право самій вирішувати, постити чи ні, але 9 Ава постити зобов’язані всі, оскільки цей день має особливе значення в історії єврейського народу.
У Державі Ізраїль
Питання про значення жалобних постів особливо гостро постає в Державі Ізраїль, оскільки багато громадян бачать у його створенні перший щабель до обіцяного згори. Але якщо це так, то який сенс продовжувати відзначати жалобні пости? На це можна відповісти, що ми, як і раніше, потребуємо пам’яті про минуле, і пост є не метою, а лише засобом, який допомагає нам задуматися про свою єврейську самосвідомість.
Рабин Йехорам Мазор.