Історія реформи традиційного єврейського богослужіння нерозривно пов’язана з бурхливими подіями на карті європейського континенту в Новий час. Поява нових політичних форм управління державою, клімату свободи і рівноправності, закладення основ нового, вільного від забобонів суспільства було неможливо оминути єврейську громаду, що перебувала багато століть у стінах гетто.
Зміна традиційних общинних засад і можливість стати повноправними членами громадянського суспільства не могли не позначитися на значній кількості синів та дочок Ізраїлю до традиційних засад синагогального життя. Традиційна синагога як Будинок Зібрання і Будинок Вчення втілювала в собі, на їхню думку, життєвий шлях минулого покоління, гнаного і утиску, що знаходиться поза історією та навколишнім неєврейським суспільством.
Потрібно зазначити, що прагнення до оновлення та наведення в єврейській літургії порядку з естетичного погляду почалося задовго до появи реформованих синагог та молитовників. На самому початку ініціатива виходила від традиційно налаштованих рабинів, які бажали лише надати благообразнішу форму общинному богослужінню. Відповідно до цього підходу, насамперед було необхідно «очистити» традиційний молитовник від численних «вад», що походять від впливу Каббали. Ці «вади» виражалися у уривках із книги «Зоhар» та релігійних гімнах (піютим), здебільшого арамейською мовою, які увійшли до різних нусахім завдяки активній творчій діяльності каббалістів Цфату у 16-му столітті. І хоча ці зміни не йшли у розріз із релігійним законодавством, їх повною мірою можна вважати першими спробами реформування традиційних молитовних порядків.
Кілька років по тому, на початку 19-го століття, спостерігаються перші конкретні спроби не лише «очистити» молитовник від пізніших нашарувань, а й торкнутися основних аспектів традиційного богослужіння. Ці нововведення пов’язані багато в чому з діяльністю Ісраеля Якобсона, видної суспільної постаті єврейської громади Німеччини тих років. Спочатку в заснованій ним синагозі міста Зессена, а потім і в Берліні проводилися служби за новим зразком: було скасовано повторення молитви «посланником громади» (шаліах цибур); було скасовано додаткову молитву Мусаф; було вкорочено хвалебні гімни (псукей дезимру); були змінені уривки, що згадують надію на порятунок та повернення до Країни Ізраїлю; читання Тори проходило відповідно до сефардської вимови і було запроваджено проповідь (драша) мовою країни. Але першим реформованим молитовником, випущеним у світ, став молитовник Храму в Гамбурзі «Седер hа-авода» (1819), який увібрав більшість ідей і теологічних поглядів берлінського кола.
З поширенням ідей реформування єврейського релігійного життя і фактичною трансформацією традиційних громад у реформістські виникла потреба у різноманітних конференціях представників реформістської течії в іудаїзмі. На них порушувалися численні питання, пов’язані зі щоденною релігійною практикою, і, зокрема, з проведенням богослужінь згідно з духом епохи. Теологічні нововведення, що обговорювалися на цих конференціях, знайшли своє місце у молитовнику, виданому нар. Авраамом Гейгером в 1845 році під назвою «Седер hа-тфіла двор йом бейомо». Говорячи про теологію молитовника Гейгера, необхідно згадати ті принципи, які були відображені на сторінках виданого ним сидуру: заперечення воскресіння мертвих; відсутність прохань про відновлення культу жертвоприношень, позбавлення від гонінь, про прихід Машіаха та повернення до Сіону; зміна концепції обраності Ізраїлю; перегляд теології траурних днів та постів (зокрема, сенсу Дев’ятого Ава); інше ставлення до заповідей, встановленим мудрецями (міцвот дерабанан).
У другій половині 19-го століття центр діяльності реформістської течії в іудаїзмі перемістився в США, і за ним відразу ж почалася бурхлива літургійна творчість. Варто відзначити два найважливіші молитовники американського реформістського єврейства, «Мінhаг Америка» нар. Іцхака Меїра Вайза (1857) та «Олат Тамід» нар. Давида Айнхорна (1858). Якщо перший відрізнявся певною помірністю і багато в чому відповідав принципам Гейгера, то другий був дуже радикальним за змістом і структурою. Але саме «Олат Тамід» послужив літургійною основою знаменитого «Union Prayer Book» (1894), який став молитовником для всіх реформістських громад Північної Америки. Почавши свій шлях з ідей раціоналізму, прагматизму та універсалізму, або, якщо використовувати формулювання Канта, з ідеї «чистого розуму», молитовник реформістського єврейства США згодом повернувся до більш традиційних основ, повернувши на свої сторінки багато раніше відкинуті ритуали та молитви. Першою серйозною ревізією ідей класичного реформізму став молитовник «Шаарей тфіла» (1975), і буквально в наші дні вийшов у світ новий молитовник «Мішкан тфіла» (2007), де знову йдеться і про обраність, і про Землю Ізраїлю, і навіть про воскресіння мертвих.
Знаменною подією в історії реформістськой літургії є поява на світ ізраїльського молитовника «hа-авода шебалів» (1982), на сторінках якого знайшли вираження історичні події національного масштабу, що відбулися у 20-му столітті: Катастрофа та Героїзм європейського єврейства та відродження незалежної Держави Ізраїль. Російська редакція цього молитовника, «Праця душі», стала невід’ємною частиною релігійної діяльності всіх громад Руху Прогресивного Іудаїзму в СНД, багатьох громад Німеччини та Ізраїлю. І в наші дні продовжується постійний пошук нових літургійних форм, які освячують наше повсякденне життя та відповідають духовним запитам сучасного єврея.
Рабин Стас Войцехович.